Творчий шлях, довжиною більше ніж

в 120 років

Озираючись в минуле, ненароком звертаєшся і до витоків історії одного з старіших середніх спеціальних навчальних закладів України – Дніпропетровського технікуму залізничного транспорту, який вже більше ніж 120 років займається підготовкою кадрів для залізниць нашої країни. Його історія – частина історії нашого народу, нашої країни, частина її трудової і бойової слави. Бурхливий розвиток Донецького вугільного басейну став поштовхом до освоєння багаточисельних залізорудних багатств Криворіжжя. Але освоєння цих двох басейнів було б неможливе без використання залізничного транспорту. І Царська рада в 1875 році дає дозвіл на будівництво нової залізниці, яка зв’язала б Донбас і Криворіжжя.

18 травня 1884 року нова залізниця, що отримала назву Єкатеринославська, була здана в експлуатацію.

Експлуатація залізниці вимагала кваліфікованих кадрів. І Міністерство шляхів сполучення в 1900 року починає будівництво залізничного технічного училища. Проте, не чекаючи закінчення будівництва майбутнього училища, в 1902 році, за ініціативою Управління Єкатеринославської залізниці, в приватному будинку по вулиці Скаковій, зараз вулиця Володимира Антоновича, училище було відкрите і були прийняті перші 30 учнів для навчання.

Факт відкриття училища в 1902 році підтверджений ювілейною збіркою “По Екатеринославской железной дороге”, випуск 1, виданий в 1903 році в Єкатеринославі до 25-ліття залізниці, на сторінці 30-31 якого сказано “Для нужд работников на линии есть два железнодорожных технических училища (одно в Луганске, другое, основаное в 1902 году, в Екатеринославе)”, а також в “Отчёте Екатеринославского техничного железнодорожного училища за 1911-1912 учебный год” (10 річниця заснування), який зберігається в Державній ордену Леніна бібліотеці ім. В.І. Леніна (м. Москва). Училище було засноване як середньотехнічний навчальний заклад, з терміном навчання 3 роки. 1 липня 1902 року училище з вулиці Скакової було переведено в тільки що відбудовану будівлю, в якій знаходиться і сьогодні. З 1903 по 1913 рік училище було однокомплектним, тобто окрім 3 курсів, щороку випускало 25-30 чоловік по будівельній і механічній спеціальності.

В училищі до 1917 року приймалися лише хлопці слов’янської національності, дівчат в училищі не приймали. За навчання учні повинні були платити 10 карбованців за рік, гуртожитку не було. Перший гуртожиток розміщувався в приватному будинку, а потім в пасажирському приміщенні були налагоджені дві кімнати під гуртожиток. З 1913 року в училищі замість однієї спільної спеціальності утворилося дві: механічна, на якій готували паровозників і будівельна, на якій готували переважно шляховиків. Чисельність учнів до цього часу збільшилася до 180 чоловік, термін навчання залишився. В 1920 році – на базі технічного училища було відкрито політехнікум шляхів сполучення. Вже за 10 років на базі технікуму і факультету інженерів шляхів сполучення Київського політехнічного інституту було засновано ДІІТ, нині Дніпровський інститут інфраструктури транспорту Українського державного університету науки і технологій (УДУНТ). Першим керівником ДІІТу був М.Ф. Федіченко, випускник технікуму 1929 року.

Вже в 1936 році – технікум готує спеціалістів за чотирьма спеціальностями: будівельною, механічною, електромеханічною та експлуатаційною за щорічним випуском 250-300 осіб. У роки Другої світової війни більшість випускників та вихованців технікуму стали на захист своєї Батьківщини. З початком війни навчальний корпус технікуму було зайнято під шпиталь для поранених бійців. Заняття проводились у приміщенні Дніпропетровського інституту інженерів транспорту (ДІІТ). А в серпні 1941 технікум був евакуйований до м. Алатир (Казахстан), де і знаходився до жовтня 1943 року, коли повернувся до рідного міста. Заняття відновились у листопаді 1943 року. У січні 1944 року в технікумі вже навчалися 7 груп зі спеціальності “Експлуатація залізниць”. Не зважаючи на труднощі післявоєнного періоду, технікум збільшує свої можливості. У 1977 році був створений музей історії технікуму, який отримав звання народного. У ювілейний рік, озираючись назад, вдивляючись в обличчя тих, хто був у витоків народження нашого закладу, наше покоління прагне не лише зберегти, але і примножити досягнення по підготовці майбутніх фахівців, господарів Держави.

1945 рік – відкрито нову спеціальність “Електропостачання залізниць” 1947 рік – було виконано капітальне переобладнання навчальних майстерень. 1950 рік разом із основною формою підготовки кадрів на денному відділенні було введено і заочну форму навчання, 1962 рік – у технікумі відкривається нова спеціальність “Електротягове господарство залізниць”, 1977 рік – “Експлуатація вагонного господарства”, 1991 рік – “Технічне обслуговування і ремонт обчислювальної техніки”, 1994 – “Бухгалтерський облік”. В 2013 році, згідно з наказом Міністерства Освіти, для підтримки сучасних реалій освітнього процесу України технікум змінює свою назву на коледж транспортної інфраструктури. В 2018 році коледж змінює назву на Дніпровський коледж залізничного транспорту та транспортної інфраструктури, а в 2022 – на Дніпровський фаховий коледж залізничного транспорту та транспортної інфраструктури.

Експозиція музею коледжу розповідає про традиції коледжу, героїчні трудові подвиги його випускників у військовий і мирний час. Ми пишаємося іменами державних діячів, учених, керівників різних галузей господарства, які вчилися в нашому коледжі. Це:

• доктори технічних наук;
• 32 кандидата технічних наук;
• 6 Лауреатів Ленінських і Державних премій;
• 7 Героїв Радянського Союзу;
• 7 Героїв Соціалістичної праці;
• 6 академіків;
• Діячі мистецтва;
• Керівники державних підрозділів господарства;
  

Вулиці Дніпра, названі на честь випускників

• Гвая Івана Ісидоровича
• Гусенко Павла Яковлевича
• Лазаряна Вселовода Арутюновича
  

Місця, дорогі серцю кожному

На старому корпусі коледжу в різні роки були встановлені декілька меморіальних дошок: в честь Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, одного з конструкторів “катюші” І.І. Гвая і поета Д.Б. Кедріна.
На будівлі ДІЇТу їх – дві. Й обидві на честь випускників технікуму – Н.М. Федиченко та В.А. Лазаряна.
На будівлі 23 школи міста Дніпра можна побачити дві меморіальні дошки. Одна з них присвячена П.Я. Гусенко.

Начальники залізниць

Закорко Н.Т.
Кахельник М.А.
Млалькевич Л.П.
Алімов А.А
Кожушко А.М.