Творчий шлях, довжиною більше ніж

в 120 років

Озираючись в минуле, ненароком звертаєшся і до витоків історії одного з старіших середніх спеціальних навчальних закладів України – Дніпропетровського технікуму залізничного транспорту, який вже більше ніж 115 років займається підготовкою кадрів для залізниць нашої країни. Його історія – частина історії нашого народу, нашої країни, частина її трудової і бойової слави. Бурхливий розвиток Донецького вугільного басейну став поштовхом до освоєння багаточисельних залізорудних багатств Криворіжжя. Але освоєння цих двох басейнів було б неможливе без використання залізничного транспорту. І Царська рада в 1875 році дає дозвіл на будівництво нової залізниці, яка зв’язала б Донбас і Криворіжжя.

18 травня 1884 року нова залізниця, що отримала назву Єкатеринославська, була здана в експлуатацію.

Експлуатація залізниці вимагала кваліфікованих кадрів. І Міністерство шляхів сполучення в 1900 року починає будівництво залізничного технічного училища. Проте, не чекаючи закінчення будівництва майбутнього училища, в 1902 році, за ініціативою Управління Єкатеринославської залізниці, в приватному будинку по вулиці Скаковій, зараз вулиця Володимира Антоновича, училище було відкрите і були прийняті перші 30 учнів для навчання.

Факт відкриття училища в 1902 році підтверджений ювілейною збіркою “По Екатеринославской железной дороге”, випуск 1, виданий в 1903 році в Єкатеринославі до 25-ліття залізниці, на сторінці 30-31 якого сказано “Для нужд работников на линии есть два железнодорожных технических училища (одно в Луганске, другое, основаное в 1902 году, в Екатеринославе)”, а також в “Отчёте Екатеринославского техничного железнодорожного училища за 1911-1912 учебный год” (10 річниця заснування), який зберігається в Державній ордену Леніна бібліотеці ім. В.І. Леніна (м. Москва). Училище було засноване як середньотехнічний навчальний заклад, з терміном навчання 3 роки. 1 липня 1902 року училище з вулиці Скакової було переведено в тільки що відбудовану будівлю, в якій знаходиться і сьогодні. З 1903 по 1913 рік училище було однокомплектним, тобто окрім 3 курсів, щороку випускало 25-30 чоловік по будівельній і механічній спеціальності.

В училищі до 1917 року приймалися лише хлопці слов’янської національності, дівчат в училищі не приймали. За навчання учні повинні були платити 10 карбованців за рік, гуртожитку не було. Перший гуртожиток розміщувався в приватному будинку, а потім в пасажирському приміщенні були налагоджені дві кімнати під гуртожиток. З 1913 року в училищі замість однієї спільної спеціальності утворилося дві: механічна, на якій готували паровозників і будівельна, на якій готували переважно шляховиків. Чисельність учнів до цього часу збільшилася до 180 чоловік, термін навчання залишився. В 1920 році – на базі технічного училища було відкрито політехнікум шляхів сполучення. Вже за 10 років на базі технікуму і факультету інженерів шляхів сполучення Київського політехнічного інституту було засновано ДІІТ, нині Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту ім. ак. В.А. Лазаряна. Першим Керівником ДІІТу був М.Ф. Федіченко, випускник технікуму 1929 року.

Вже в 1936 році – технікум готує спеціалістів за чотирьма спеціальностями: будівельною, механічною, електромеханічною та експлуатаційною за щорічним випуском 250-300 осіб.У роки Великої Вітчизняної війни більшість випускників та вихованців технікуму стали на захист своєї Батьківщини. З початком війни навчальний корпус технікуму було зайнято під шпиталь для поранених бійців. Заняття проводились у приміщенні Дніпропетровського інституту інженерів транспорту. А в серпні 1941 технікум був евакуйований до м. Алатир (Казахстан), де і знаходився до жовтня 1943 року, коли повернувся до рідного міста. Заняття відновились у листопаді 1943 року. У січні 1944 року в технікумі вже навчалися 7 груп зі спеціальності “Експлуатація залізниць”. Не зважаючи на труднощі післявоєнного періоду, технікум збільшує свої можливості. У 1977 році був створений музей історії технікуму, який отримав звання народного. У ювілейний рік, озираючись назад, вдивляючись в обличчя тих, хто був у витоків народження нашого закладу, наше покоління прагне не лише зберегти, але і примножити досягнення по підготовці майбутніх фахівців, господарів Держави.

1945 рік – відкрито нову спеціальність “Електропостачання залізниць” 1947 рік – було виконано капітальне переобладнання навчальних майстерень. 1950 рік разом із основною формою підготовки кадрів на денному відділенні було введено і заочну форму навчання, 1962 рік – у технікумі відкривається нова спеціальність “Електротягове господарство залізниць”, 1977 рік – “Експлуатація вагонного господарства”, 1991 рік – “Технічне обслуговування і ремонт обчислювальної техніки”, 1994 – “Бухгалтерський облік”. В 2013 році, згідно з наказом Міністерства Освіти, для підтримки сучасних реалій освітнього процесу України технікум змінює свою назву на Коледж транспортної інфраструктури. В 2018 році коледж змінює назву на Дніпровський коледж залізничного транспорту та транспортної інфраструктури.

Експозиція музею розповідає про традиції коледжу, героїчні трудові подвиги його випускників у військовий і мирний час. Ми пишаємося іменами державних діячів, учених, керівників різних галузей господарства, які вчилися в нашому коледжі. Це:

• доктори технічних наук;
• 32 кандидата технічних наук;
• 6 Лауреатів Ленінських і Державних премій;
• 7 Героїв Радянського Союзу;
• 7 Героїв Соціалістичної праці;
• 6 академіків;
• Діячі мистецтва;
• Керівники державних підрозділів господарства;
  

Вулиці Дніпра, названі на честь випускників

• Гвая Івана Ісидоровича
• Гусенко Павла Яковлевича
• Лазаряна Вселовода Арутюновича
  

Місця, дорогі серцю кожному

На старому корпусі технікуму в різні роки були встановлені декілька меморіальних дошок: в честь Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, одного з конструкторів “катюші” І.І. Гвая і поета Д.Б. Кедріна.
На будівлі ДІЇТу їх – дві. Й обидві на честь випускників технікуму – Н.М. Федиченко та В.А. Лазаряна.
На будівлі 23 школі міста Дніпра можна побачити дві меморіальні дошки. Одна з них присвячена П.Я. Гусенко.

Начальники доріг

Закорко Н.Т.
Кахельник М.А.
Млалькевич Л.П.
Алімов А.А
Кожушко А.М.